Тополі. Дорога. Блакить.
Ні меж,ані краю роздоллю!
І як же її не любить,
Цю землю, що рідна до болю!
Микола Луків
Кожна людина є частиною природи, яка має жити в гармонії з нею та нести користь довкіллю. Натомість людство, прагнучи покращення рівня свого існування, здійснило науково-технічну революцію, але, на жаль, не взяло до уваги наслідки – забруднення планети.
Яскравим прикладом людського недбальства є Чорнобильська зона відчуження. Це не була помилка однієї людини, або групи, ні. Це – помилка системи. У ніч на 26 квітня 1986 року сталася найпотужніша та наймасштабніша техногенна катастрофа в світі, наслідки якої відчуваються навіть через 37 років після аварії – хмари радіоактивного диму й пилу рознесенні по всій Європі. Будучи переконаними в своїй всевладності, люди спробували підкорити ядерну енергію.
Чорнобиль був потрібен, щоб людство нарешті почало замислюватись над своїм зверхнім ставленням до могутніх сил природи. На вибух усі дивилися, як дикуни на блискавку, ніхто не розумів, що трапилось і як діяти далі.
Про це та про багато іншого ми говорили під час заходу «Атомне століття раною горить» з учнями 5-го класу школи-інтернату №7. Попри юний вік, діти активно долучалися до розмови та зі глибоким розумінням обговорювали проблеми та наслідки Чорнобильської трагедії.
Поетичні рядки неперевершеної української письменниці Ліни Костенко передають увесь той біль і щиру правду про наслідки аварії на ЧАЕС:
Загадили ліси і землю занедбали.
Поставили АЕС в верхів’ї трьох річок.
То хто ж ви є, злочинці, канібали?!
Ударив чорний дзвін. І досить балачок.
В яких лісах іще ви забарложені?
Що яничари ще занапастять?
І мертві, і живі, і ненароджені
Нікого з вас довіку не простять!
