Миколаївська обласна бібліотека для дітей ім. В.Лягіна - Моя Миколаївщина













      Моя Миколаївщина  Історико-архітектурна спадщина старого Миколаєва

Храми Миколаєва

Храм Всіх Святих

    Адреса: вул. Степова, 35.

     Храм Всіх Святих – один з найстаріших храмів міста. Храм (в народі – Кладовищенська церква) закладений 1807 року, освячений вже 1808 року за проханням Головного командира Чорноморського флоту І. І. де Траверсе, завдяки старанності військово-морських урядовців, адміралтейських служителів, купців, міщан і різночинців міста. Крім того, це єдина церква Миколаєва, яка ніколи не закривалася властями. Будівля зберегла свій первинний архітектурний вигляд.
     Церква двохпрестольна: головний престол освячений на честь Всіх Святих (престольне свято відмічають в тиждень Всіх Святих), другий престол – допоміжний – в ім'я Святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова (престольне свято відмічають 26 вересня, за ст. стилем).
     Свого часу Храм Всіх Святих був своєрідним релігійним центром, навколо нього формувалася православна община Миколаєва. У роки радянської влади, коли багато храмів піддавалися гонінню з боку більшовиків, у церкві зберігалося багато цінних ікон і священних книг, врятованих прихожанами від пожеж і вибухів в інших міських храмах. Серед них були 3 зціляючі ікони. Збереглися іконостас 1808 року, плащаниця, старі ікони.
     1858 року церква була перебудована і розширена, завдячуючи турботам міського голови К. Н. Соболєва – колишнього церковного старости, купця І-ої гільдії. 1876 року, старанням колишнього церковного старости І. П. Бартенєва, за сприяння колишнього головного командира Чорноморського флоту і портів генерал-лейтенанта М. А. Аркаса, церква була обнесена чавунними гратами і встановлений новий дзвін вагою 163 пуди 19 фунтів, відлитий в Москві. Того ж року на кошти М. Аркаса в церковній огорожі споруджена двоповерхова каплиця.
     Напередодні святкування свого 200-річчя, Храм Всіх Святих був відреставрований, до церкви надійшли нові ікони, а над нею засяяли нові золочені куполи.
     Сьогодні велику сторінку в історії краєзнавства займає Миколаївський некрополь. Одна з перших згадок про міське кладовище відноситься до кінця ХVIII століття. На карті 1795 року позначено старе міське кладовище. Воно розташовано на східній околиці військової слободи. Дотепер тут збереглося багато могил з козацькими хрестами.
     На міському кладовищі 1881 року споруджена будівля-склеп витонченої архітектури в стилі італійського ренесансу. Тут покояться останки Миколи Миколайовича Аркаса – видатного українського історика, композитора, автора опери «Катерина». 1930 року сюди перенесли останки засновника Миколаєва і верфі на Інгулі бригадира Михайла Леонтійовича Фалєєва (помер 1792 року).
     У жовтні 2001 року в урочистій обстановці відбулося церковне освячення відремонтованої каплиці сімейства Аркасів – одної з видатних пам'яток історії міста Миколаєва.
     Недалеко від них знаходиться пам'ятник і могила Олександра Казарського (1797 – 1833), подвиг якого пам'ятають військові моряки і нині.
     Біля храму розташовані могили священнослужителів ХVIII – ХІХ століть поховання. На ці могили постійно приносять квіти. Закінчили свій земний шлях і знайшли заспокоєння на території Миколаївського некрополя багато різних людей: багатих і бідних, відомих і невідомих, малоросів і іноземців.
     Миколаївський некрополь відомий оригінальними пам'ятниками мистецтва і архітектури. На жаль, час руйнує забуті нащадками величні монументи, дощі змивають з мармурових плит написи, огорожі, металеві таблички розкрадаються вандалами.

Література

  • Заковоротний, Д. И. С легкой руки князя Потемкина / Д.И.Заковоротний // Заковоротний, Д. И. Храмы Николаева. – Николаев, 2001. – С. 12.
  • Заковоротний, Д. И. Воздвижение храмов/Д.И. Заковоротний// Заковоротний, Д. И. Храмы Прибужья. – Николаев, 2004. – С. 20 – 21.
  • Крючков, Ю. С. Строгий классицизм / Ю. С. Крючков // Крючков, Ю. С. Архитектура Старого Николаева. – Николаев, 2008.– С. 35.
  • Кухар-Онышко, Н. А. Архитектура І пол. ХІХ века / Н.А.Кухар-Онышко // Кухар-Онышко, Н. А. Архитектура Николаева (конец XVІІІ – начало ХХ веков). – Николаев, 2001. – С.51.
  • -Онишко, Н. О. Урок 12. Миколаїв капіталістичний. Некрополь // Кухар-Онишко, Н. О. Історія Миколаєва: навчальний посібник для 5 кл. загальноосвіт. школи/ Н. О. Кухар-Онишко, О.В.Гриневич, Н. М. Гаркуша.– Миколаїв, 2000. – С. 64 – 65.
  • Христова, Н. Всехсвятская церковь: выставка накануне юбилея: [виставка в Краєзнавчому музеї, присвячена 200-річчю Храму Всіх Святих] / Н. Христова // Вечерний Николаев. – 2008. – №64 (7 июня). – С.2.

Кафедральний собор Свято-Різдва Богородиці

    Адреса: вул. Лягіна, 10

    Собор має свою історію. Багато що пережив він за два із гаком століття: і розквіт за часів купецтва, і страшну наругу в атеїстичні часи. Але що б навколо не відбувалося, для віруючих він завжди був і залишається кораблем порятунку.
    Собор Різдва Пресвятої Богородиці (раніше Старокупецька Різдва Пресвятої Богородиці церква) – одна із старовинних споруд міста. Він розташований в центрі історичної частини Миколаєва, на перехресті вулиць Лягіна і Потьомкінської (раніше Рождественської і Купецької). У ХIX століття це був купецький район, де розміщувалися склади і крамниці, а також купецькі особняки. Церква була побудована за бажанням і за допомогою Миколаївського купецтва.
    1799 року церква була закладена, а 1800 року роботи завершилися, і церква була освячена з найменуванням Старокупецької Різдва Пресвятої Богородиці, яке вона утримувала за собою до 1861 року.
    Споруда вийшла двоповерховою. Перший поверх кам'яний, другий — дерев'яний. 1818 року другий, дерев'яний, поверх церкви, з причини крайньої ветхості, був розібраний до кам'яних стін першого поверху.
    Будівлю церкви спорудили заввишки 38 метрів, з могутніми стінами з тесаного каменя-черепашника, і витримали його в стилі класицизму. Колони в храмі спочатку були позолочені. 1828 року до нього прибудували ще дві будівлі. Ліва — в ім'я святих рівноапостольних царів Костянтина і Олени, а права — в ім'я святителя Митрофана Воронезького. Ініціатором і будівником храму був протоієрей Карпо Павловський. 1828 року храм був затверджений міським єпархіальним собором. У народі його називали Купецьким. 1846 року старанням старости собору за 5190 рублів був придбаний відлитий в Москві величезний дзвін, вагою 513 пудів 35 фунтів, тобто більше 8 тонн. 1879 року до церкви прибудували величну дзвіницю заввишки 36 метрів і встановили на ній, окрім головного, ще шість дзвонів, вагою 109 пудів, 9 пудів, 5 пудів, 3 пуди і два по 2 пуди. 1898 року в огорожі собору на кошти купців була побудована велика цегляна двоповерхова будівля єпархіальної аудиторії на 1000 місць, в якій систематично проводилися релігійні бесіди з показом «тіньових картин», соборний хор виконував пісні. 1888 року організували церковно-парафіяльну школу, а 1903 року тут відкрився відділ Одеського Свято-Андріївського братства. 1908 року в церкві були оновлені купольні хрести.
    З часом собору стали належати новозбудовані споруди, що заповнили цілий квартал – від Рождественської вулиці до Соборної (нині Лягіна і Радянська) і від Потьомкінської до Великої Морської. Опис страховки, складений 1910 року, указує на приналежність собору 17 споруд різного призначення. На сьогодні від всього комплексу залишилося тільки дві споруди: собор і соборний будинок.
    1922 року відбувалося вилучення церковних цінностей. До фонду допомоги голодуючим община собору здала 172 кг срібла. 31 січня 1930 року із дзвіниці собору зняли всі дзвони вагою 10,2 тонни кольорового металу. 8 листопада 1936 року храм був закритий, священнослужителі репресовані. У довоєнні часи будівлю використовували як гарнізонний Будинок Червоної Армії і Флоту, після війни це був Будинок офіцерів.
    Після закриття собору був зруйнований головний купол і верхні яруси дзвіниці, зняті хрести. Споруди, що належать собору, використовувалися під державні квартири і для інших цілей, поступово втрачаючи свій первинний вигляд. Більшість будівель була зруйнована, на їх місці з'явилися нові будівлі.
    1992 року собор був повернений Православній Церкві, в ньому стали знову проходити богослужіння і церковні таїнства.
    Сьогодні кафедральний собор Різдва Пресвятої Богородиці продовжує відновлюватися під керівництвом правлячого архієрея. Виконаний величезний обсяг будівельно-ремонтних робіт. Із зовнішнього боку встановлені позолочені центральний купол і хрести, перекритий дах, відремонтовані вікна, відновлений зовнішній фасад храму, упорядковано внутрішній двір, відреставрована кована церковна огорожа собору, а також відновлюється соборний будинок. Всередині храм обштукатурений і побілений, відремонтована дерев'яна підлога, а найголовніше – встановлено новий іконостас, який має первісний вигляд, поступово проводиться розпис.
    При кафедральному соборі працює місіонерський, паломницький, видавничий відділи, недільна школа для дітей і дорослих, бібліотека з читальною залою. Близько двадцяти років тут функціонує духовне училище і регентський клас.
    Двері храму відкриті для всіх.

Література

  • Заковоротний, Д. И. С легкой руки князя Потемкина / Д.И.Заковоротний // Заковоротний, Д. И. Храмы Николаева. – Николаев, 2001. – С. 12.
  • Заковоротний, Д. И. Воздвижение храмов/Д.И. Заковоротний// Заковоротний, Д. И. Храмы Прибужья. – Николаев, 2004. – С. 20.
  • Крючков, Ю. С. Строгий классицизм / Ю. С. Крючков // Крючков, Ю. С. Архитектура Старого Николаева. – Николаев, 2008.– С. 36, 39.
  • Кухар-Онышко, Н. А. Культурное зодчество / Н. А. Кухар-Онышко // Кухар-Онышко, Н. А. Архитектура Николаева (конец XVІІІ – начало ХХ веков). – Николаев, 2001. – С. 42.
  • Кухар-Онишко, Н. О. Урок 12. Миколаїв капіталістичний. Храми Миколаєва // Кухар-Онишко, Н. О. Історія Миколаєва: навчальний посібник для 5 кл. загальноосвіт. школи/ Н. О. Кухар-Онишко, О. В. Гриневич, Н. М. Гаркуша.– Миколаїв, 2000. – С. 63.

    * * *

  • Заковоротний Д. Собору Рождества Богородицы 205 лет / Д.Заковоротний // Вечерний Николаев. – 2006. – 5 янв. – С. 4.
  • Лищенюк Н. 210 лет кафедральному собору Рождества Пресвятой Богородицы / Н. Лищенюк // Рідне Прибужжя. - 2010. - №103(21 сент.). - С. 1.
  • Лищенюк Н. Пусть его колокола умиляют слух : 210 лет кафедральному собору Рождества Пресвятой Богородицы / Н. Лищенюк // Южная правда. - 2010. - №104(23 сент.). - С. 5.

Свято-Нікольський собор

    Адреса: вул. Фалєєвська, 4

     Свято-Нікольський собор знаходиться на розі вулиць Нікольської та Фалєєвської.
    Перша спроба побудувати храм на честь святого Миколая була зроблена в кінці ХVІІІ століття. 1769 року Григорій Потьомкін направив Катерині II донесення з проханням влаштувати в районі Вітовка (нині – Корабельний район), недалеко від русла Інгулу, чоловічий Свято-Нікольський монастир для ченців і інвалідів – учасників війни з турками. Дозвіл прийшов негайно. Але, у зв'язку зі смертю князя, рішення про заснування обителі залишилося нереалізованим.
    17 грудня 1789 року, через рік після взяття Очакова, М.Л.Фалєєв проінформував архієпископа Катеринославського, Херсонського і Таврійського Амвросія (Серебренникова) про намір спорудити в Миколаєві храм на честь Святого Миколая Чудотворця. Здійснення цього доброго наміру дуже тісно пов'язане з греками-переселенцями, які відіграли значну роль в економічному і культурному житті міста.
    1790 року був закладений дерев'яний Грецький храм на честь Святого Миколая (на розі нинішніх вулиць Пушкінської та Потьомкінської). Він проіснував близько 20 років. Його опис або зображення не збереглися.
    Кам'яний Грецький Свято-Нікольський храм (нині – Свято-Нікольський собор) будували з 1803 до 1817 року. Тривале будівництво порівняно невеликого храму пояснюється, перш за все, браком коштів. Храм будували на пожертвування прихожан. Окрім грошей, жертвували будівельні матеріали. Храму були даровані ікони Святого Миколая Чудотворця та Божої Матері.
    Велику турботу про будівництво нового храму проявили архімандрит Захарія Петропуло і протоієрей Карпо Павловський.
    Храм побудований в класичному стилі.
    З часу освячення (1817 рік) храм ніколи не закривався надовго. Навіть у 20-30 роки двадцятого століття в ньому проводилися богослужіння.
    Після створення Миколаївської і Вознесенської єпархій, коли місто Миколаїв став єпархіальним центром, Свято-Нікольському храму був даний статус собору. Храм був відреставрований, на дзвіниці з'явилися дзвони. У південній частині собору був споруджений бічний вівтар на честь Покриву Пресвятої Богородиці. Біля північних дверей із зовнішнього боку споруджено місце для освячення води.
    Собор внесений до списку архітектурних пам'ятників державного значення.

Література

  • Заковоротний, Д. И. С легкой руки князя Потемкина / Д. И. Заковоротний // Заковоротний, Д. И. Храмы Николаева. – Николаев, 2001. – С. 12 – 13.
  • Крючков, Ю. С. Высокий классицизм / Ю. С. Крючков // Крючков, Ю. С. Архитектура Старого Николаева. – Николаев, 2008.– С. 43.

Римсько-католицький костьол Святого Йосипа

    Адреса: вул. Декабристів, 32.

    1794 року один з державних будинків був переданий католицькій церкві. Цей будинок був перебудований в перший католицький храм Святого Йосипа і освячений 20 травня 1796 року Він знаходився на місці двору нинішнього костьолу, виходив фасадом на вулицю Молдавську (в даний час – Декабристів). 1882 року вулицю перейменували на Глазенапівську на честь адмірала Б. О. фон Глазенапа. Вулиця, що перетинає її, отримала назву «Католицька» (нині – Адмірала Макарова).
    Із 1874 року настоятелем, протягом багатьох літ, був священик Никодим Черняхович. Своєю діяльністю він здобув собі добре ім’я, видне положення в місті і визнання з боку місцевих властей. Черняхович вважав за необхідне будівництво нового храму. 1880 року він отримав дозвіл на початок збору грошей. Велику допомогу будівництву храму надала Міська Дума. Безкоштовно була віддана земля під будівництво і вода з міського колодязя, виділили пісок, щебінь для будівництва дороги навкруги храму. За рахунок міста на вулиці, напроти храму, поставили чавунні ліхтарі, вимостили тротуар і асигнували 500 рублів на споруду металевої огорожі. Будівельні роботи почалися 1891 року. 1893 року будівля була зведена, а 1895 – остаточно завершена. Нова Миколаївська церква була урочисто освячена у вересні 1896 року.
    Церква була побудована в еклектичному стилі, з характерними елементами неороманських і неоготичних будов, за проектом Одеського архітектора Владислава Домбровського. Вона споруджена з червоної цегли в плані хреста, розміром 45х28 метрів. Фасад був прикрашений кам'яними архітектурними деталями. Дві башти, висотою 49 метрів, увінчані конусними дахами, були збудовані в такому ж еклектичному стилі. Вікна, прикрашені вітражами, були виготовлені в Німеччині: три – в Мюнхені, а два – у Фрейбурзі. Бічні каплиці і вівтарну частину прикрашали фрески Антонія Стшалецького. По обидва боки головного нефа були встановлені статуї Серця Ісуса і Марії, а між головним і бічними нефами – святий Антоній Падуанський, який подає хліб жебраку, що сидить біля його стоп. Всі скульптури були виготовлені в майстерні Шпетковського у Варшаві. У церкві був встановлений новий орган, німецького виробництва, вартістю 100 тисяч рублів.
    Парафіяльна школа діяла з часу заснування церкви, тобто з кінця XVIII століття. 15 вересня 1900 року з південного боку костьолу, стараннями настоятеля Никодима Черняховича і за допомогою прихожан, була побудована двоповерхова будівля парафіяльної школи з червоної цегли.
    Кількість віруючих постійно збільшувалася: 1875 року вона складала 2354 чоловіки, а на 1912 рік налічувалося вже 8000 чоловік.
    Після революції почалися гоніння і репресії проти католиків, оскільки більшовики нещадно втручалися в справи церкви.
    Мізерні архівні матеріали тих літ закінчуються лаконічним рішенням міськвиконкому: «Миколаївський римсько-католицький храм закрити». Рішення ухвалене в жовтні 1935 року.
    Отже, в будівлі храму почалося нове, світське життя. Новий власник – міський історико-археологічний музей – навряд чи міг дати лад такій споруді: ремонт, експлуатація, охорона були явно йому не під силу. До того ж, будівля не розрахована для музейної роботи. Тут було недостатнє освітлення, не регулювалася температура і т.д.
    Почалася друга світова війна. Костьолу довелося пережити ще одну сторінку своєї непростої історії. Окупанти спершу відкрили храм для богослужінь, а потім закрили його і влаштували в храмі бійню.
    Після війни храм знаходився у віданні міськвиконкому. Спочатку воно було передано військово-будівельній організації під клуб, потім – обласному управлінню профтехосвіти під Будинок культури. З метою розміщення чиновницького апарату, в будівлі була проведена «реконструкція». Прекрасне приміщення з унікальною акустикою було перегороджено горизонтальним перекриттям, і на другому поверсі, що утворився, був розміщений великий зал. На баштах, замість хрестів, повісили зірки, на місці вівтаря влаштували сцену. У такому вигляді будівля простояла до часів Перебудови.
    У середині 80-их років католики Миколаєва звернулися до властей з проханням про офіційну реєстрацію римсько-католицької общини і повернення храму. І лише 25 листопада 1991 року облвиконком ухвалив рішення про передачу будівлі храму місцевій католицькій общині. 15 лютого 1992 року храм урочисто освятив єпископ Кам’янець-Подільський, отець Ян Ольшанський. Першочерговими задачами були ремонт храму і формування общини. За ці роки розібрали залізобетонне перекриття; були встановлені хрести на дзвіницях, замінений дах, проведено внутрішнє штукатурення, білення, побудований гараж. У місцевих художників замовлені прекрасні скульптури, відреставрували вхідні двері, було встановлено акустичне устаткування.
    2005 року знов настоятелем храму став отець Ярослав Гижицький. Він провів підготовчу роботу для встановлення дзвонів, які були освячені 2006 року о. Юрієм Нагорним, з нагоди 110-річчя храму. Німецькі католики з міста Бохума подарували великий орган. Інструмент вироблений 1950 року фірмою Братів Штокман з м. Верль у Вестфалії, має 28 регістрів, два мануали і ножну клавіатуру. Для того, щоб на Різдво 2008 року орган заграв, було пожертвувано багато коштів і вкладено працю не тільки Миколаївських католиків, але й іноземців. 28 березня 2009 року орган був урочисто освячений єпископом Броніславом Бернацьким.
    1999 року рішенням обласної ради церкві була передана строком на 50 років будівля колишньої парафіяльної школи, в якій знаходиться краєзнавчий музей. На жаль, до сьогоднішнього дня це рішення залишається лише на папері.

Література

  • Заковоротний, Д. И. Годы расцвета / Д. И. Заковоротний // Заковоротний, Д. И. Храмы Николаева. – Николаев, 2001. – С. 19.
  • Заковоротний, Д. И. Воздвижение храмов/Д.И. Заковоротний// Заковоротний, Д. И. Храмы Прибужья. – Николаев, 2004. – С. 29.
  • Крючков, Ю. С. Стилизаторский модерн / Ю. С. Крючков // Крючков, Ю. С. Архитектура Старого Николаева. – Николаев, 2008.– С. 115 – 116.
  • Кухар-Онышко, Н. А. Культурное зодчество / Н. А. Кухар-Онышко // Кухар-Онышко, Н. А. Архитектура Николаева (конец XVІІІ – начало ХХ веков). – Николаев, 2001. – С. 71.
  • Кухар-Онишко, Н. О. Урок 12. Миколаїв капіталістичний. Храми Миколаєва // Кухар-Онишко, Н. О. Історія Миколаєва: навчальний посібник для 5 кл. загальноосвіт. школи/ Н. О. Кухар-Онишко, О. В. Гриневич, Н. М. Гаркуша.– Миколаїв, 2000. – С. 63.

    * * *
  • Верба И. Тайны старого костела / И. Верба // Южная правда. – 2007. – 6 сент.– С. 5.
История Католической церкви в Николаеве


Євангелістсько-лютеранська церква Христа Спасителя (кірха)

    Адреса: вул. Адміральська, 12

    1830 року в Миколаєві утворилася євангелістська лютеранська община, яка придбала земельну ділянку для будівництва молитовного будинку. За клопотанням військового губернатора Миколаєва адмірала М. П. Лазарева імператор Росії Микола І затвердив 18 серпня 1848 року проект споруди храму, план розміщення і повелів виділити для його будівництва 12000 рублів. Архітектором було призначено англійця Чарльза Акройда.
    За проектом архітектора, фасад церкви передбачався у бік Німецької вулиці (нині Фалєєвської). Але під час свого перебування в Миколаєві імператор Микола I, зацікавившись спорудою лютеранської церкви, особисто вніс корективи в проект Чарльза Акройда і переніс фасад церкви з Німецької на Адміральську вулицю.
    З початком споруди кірхи була створена будівельна комісія з нагляду за спорудою. Закладний камінь був укладений під північно-західним кутом фундаменту. Під нього в запаяній капсулі були покладені книга Нового Завіту, Короткий Катехизис Лютера, Аугсбурзьке віросповідання і, крім того, пластина, на якій були вигравіювані імена імператора Миколи І, адмірала Лазарева, членів будівельної комісії і архітектора Акройда. На церемонії закладки були присутні декілька генералів, а також штабс- і обер-офіцери православного сповідання.
    Під час спорудження церкви для фундаменту і для внутрішніх частин стін було використано булижний камінь; для облицьовування ж цоколя і лицьових частин стін, а також для зведення перемичок і склепінь був використаний штучний камінь, який добувався в каменоломнях поблизу Миколаєва, під Тернівкою. Покрівельне залізо поступало кораблем. Дерево отримувалося за допомогою домовленостей з Адміралтейством.
    У плані церква має прямокутну форму з трохи виступаючим притвором, вирішеним у строгих формах. Вхід до притвору і вікна– стрілчасті. Між вікнами влаштовані вертикальні псевдоконтрофорси. Будівля орієнтована на північний схід.
    Церква звертає на себе увагу оригінальністю і витонченістю своєї архітектури і тим самим різко відрізняється від громіздких лютеранських церков Півдня імперії, побудованих за зразком одеської кірхи 1827 року.
    Будівля була зведена в стилі англійської псевдоготики: башта-дзвіниця, стрілчасті вікна, короткі шпилі, готичний портал. Будівлі властива строгість і навіть деяка сухість силуету, скупість деталей. Збудована з сірого щільного пиляного каменю, позбавлена штукатурки, і це ще більше підкреслює її «архітектурний аскетизм». Нічого, окрім пілястрів і однакових коротких шпилів, не прикрашає будівлю.
    Лютеранська церква споруджувалася в період з 1849 до 1852 року. Освятив будівлю у жовтні 1852 року пастор Е. Кібер з Феодосії.
    Тяжкі часи для лютеранської общини настали з подіями Першої світової війни і Громадянської війни, що послідували за нею. 1922 року, за розпорядженням пленуму повітової комісії, були вилучені церковні цінності. 21 липня 1931 року кірха була закрита. Її передали клубу «Динамо», де згодом було відкрито спортивний зал. Церковне життя в старовинну будівлю по вулиці Адміральській повернулося 1992 року, коли в незалежній Україні було прийнято закон «Про свободу совісті і релігійні організації». З цього часу у миколаївської кірхи почалася нова історія, історія відродження.

Література

  • Заковоротний, Д. И. Воздвижение храмов/Д.И. Заковоротний// Заковоротний, Д. И. Храмы Прибужья. – Николаев, 2004. – С. 29.
  • Крючков, Ю. С. Псевдоготика / Ю. С. Крючков // Крючков,Ю.С. Архитектура Старого Николаева. – Николаев, 2008.– С. 65 – 66.
  • Кухар-Онышко, Н. А. Архитектура І пол. ХІХ века / Н.А.Кухар-Онышко // Кухар-Онышко, Н. А. Архитектура Николаева (конец XVІІІ – начало ХХ веков). – Николаев, 2001. – С.52.

    * * *
  • Кузнецов А. История прихода евангелическо-лютеранской церкви / А. Кузнецов // Южная правда. – 2006. – №91(15 авг.). – С.3.
  • Никитин В. На круги своя: Николаевской евангелическо-лютеранской Спасителя церкви (кирхе) исполнилось 150 лет / В.Никитин // Южная правда. – 2004. – 11 марта. – С. 5.

© 2008 - 2017. Всі права захищені. Copyright Миколаївська обласна бібліотека для дiтей ім. В.Лягіна та партнери.  При використанні матеріалів сайту посилання на джерело обов'язкове.