Адреса музею: м. Вознесенськ, вул. Соборності, 14.
Тел.:8-05134 42549
Сторінки історії:
В 1978 році Вознесенська міська влада звернулася до свого земляка – Євгена Кібрика з проханням подарувати місту Вознесенську кілька своїх робіт. Він погодився, але раптова смерть завадила виконати обіцянку. На початку 80-х років вдова художника Ірина Олександрівна передала в дар місту більше двох тисяч експонатів – роботи Кібрика, його особисті речі, художню колекцію.
Місто з вдячністю прийняло подарунок, і в жовтні 1985 року було відкрито Вознесенський художній музей імені Є. А. Кібрика – відділ Миколаївського обласного художнього музею імені В. В. Верещагіна.
Двоповерхова будівля музею знаходиться в центрі Вознесенська, по вулиці Леніна. Його будівництво велося майже два роки за спеціальним проектом, передбаченим особливостям збереження графічних творів.
На першому поверсі розташовано виставковий зал, який при потребі виконує функції лекційного, і бібліотека, в фонді якої є книги, написані Є. Кібриком, каталоги його виставок, література по нього, його учнів, а також про художників, чия творчість пов’язана з творчістю Євгена Адольфовича.
У восьми залах другого поверху розвернуто постійні експозиції, які включають твори Кібрика, меморіальну частину та твори живопису, графіки і скульптури радянських та зарубіжних художників, подаровані майстру.
Вознесенський художній музей ім. Є. А. Кібрика – явище унікальне. Тут відображено весь творчий шлях художника – графіка, його становлення.
Музей є центром художньої думки і пропаганди образотворчого мистецтва в краї. З моменту відкриття музею тисячі людей познайомилися з музейними експозиціями. Велику увагу приділяють тут виставковій та лекційній роботі. Працівники музею активно пропагують творчість Кібрика. Поводять бесіди, лекції, оформляють виставки творів художника на репродукційному матеріалі. В музеї працюють виставки, присвячені класичному та сучасному мистецтву.Сьогодні музей Кібрика має статус муніципального музею. В зібранні музею 2240 творів мистецтва. Він увічнив пам’ять видатного художника – земляка, дійсного члена Академії мистецтв Союзу РСР, лауреата Державної премії СРСР, народного художника СРСР А.Є.Кібрика.
“Я родился в маленьком степном городке Вознесенске, на юге Украины, 21 февраля 1906 года. Отец мой был управляющим конторой хлебоэкспортной фирмы …. Моя мать окончила гимназию в Николаеве… Годы детства и отрочества я жил, как во сне: рисовал и читал – это был мой мир”
Кибрик Е.А. «Работа и мысли художника». Москва, 1984
“Маленький степной городок”, побудований на місці запорізького зимівника Соколи Бугогардівської паланки, за задумами найяснішого князя Григорія Олександровича Потьомкіна, мав стати губернським осередком нового, Вознесенського намісництва. Однак, після смерті Потьомкіна та імператриці Катерини II, будівництво міста було припинено, Вознесенськ залишився одним з невеликих містечок Ольвіопольського повіту.
За царювання Олександра I Вознесенськ стає осередком військових поселень Новоросійського краю, де проводилися військові маневри; государ Олександр I, а згодом Микола I, улаштовували там огляд військ.
На цей час у місті були побудовані два палаца для приймання членів імператорських сімей, павільйон, оранжерея; обладнані театр та бібліотека; відкриті чоловіча та жіноча гімназії, декілька нижчих шкіл; розбито парк. Під час військових маневрів у Вознесенськ приїжджали визначні воєначальники, високопоставлені урядовці, представники дипломатичного корпусу, визначні майстри сцени, трупи драматичних театрів, французька опера.
Не випадково “степной городок” над річкою став маленькою батьківщиною цілої плеяди видатних діячів культури, науки, мистецтва. У Вознесенську народилися скульптор І. І. Андреолетті (Пагірев. 1869-після1912), селекціонер, віце-президент АН України А.А.Сапегін (1889-1946), композитор і диригент В.С.Смекалкін (1901-1940), відомий актор Г. П. Глібов (1899-1967) та … Є.А.Кібрик (1906-1978).
Перші професійні навички Є.А.Кібрик отримав у художньому гуртку при гімназії, у якому була відкрита перша в історії міста художня виставка. Серед представлених робіт були і роботи юного Кібрика.
Яскравим спогадом його отроцтва було відвідування музею витончених мистецтв у Миколаєві. Там він познайомився з високохудожніми витворами відомих художників російського, українського та зарубіжного образотворчого мистецтва, його бажання стати художником ще більше посилилось. Подальший вибір життєвого шляху талановитого юнака не визивав сумнівів. Художню освіту Є.А.Кібрик отримав в Одеському художньому інституті (зараз художнє училище ім. М.Б.Грекова) та в Ленінградській академії художеств, де входив до творчого об’єднання “Колегія майстрів аналітичного мистецтва – школа П.Н.Філонова”. З особливим захопленням займається Є.А.Кібрик книжковою графікою. Улюбленою технікою стала – автолітографія
“Путь художника в искусстве, как и вообще человека в жизни, – это, в конечном счете, путь к себе” – писав художник. Цей «путь» становить саму суть мистецтва Є. А. Кібрика. Його творчість відрізняється від творчості художника, який знаходить свій стиль та на протязі всього життя лише повертається до глядача то однією то іншою гранню цього стилю, нікуди не відхиляючись від його закріпленої осі.
У мистецтві Є.А.Кібрика етап від етапу відділяють великі стильові відстані. Його творчість завжди у “дорозі”. Та рухається вона далеко не завжди рівним шляхом, то йде у низину, то з великим напором здіймається у височінь. Євген Адольфович прагнув до цілісності, до невичерпної життєвої повноти своїх творінь. Він ніколи не ухилявся від рішення складних та важких проблем і постійно залишався самим собою, йшовши по раз і назавжди вибраній дорозі правди. Щоб не робив художник, його творчість стверджувала життя, його справедливість та правоту, віру у людину, любов та повагу до неї.
Народний художник СРСР, професор, дійсний член Академії художеств СРСР, Євген Адольфович Кібрик зробив великий внесок у розвиток вітчизняної графіки XX ст.
Колекція його робіт у зібранні МОХМ ім. В.В.Верещагіна формувалася протягом майже 20-ти років
У травні 1961 р. за наказом МК СРСР Дирекція художніх виставок та панорам (м.Москва) передала Миколаївському художньому музею 18 живописних і графічних творів. Серед переданих робіт була автолітографія Є.А.Кібрика “Є така партія!”, яка започаткувала колекцію робіт художника у зібранні музею.
У 1964 р. на запрошення редактора Вознесенської районної газети “Радянська правда” Б.Й.Слободянюка та директора краєзнавчого музею К.Д.Лутанової, Є.А.Кібрик, разом зі своєю сестрою Еммою Адольфівною та дружиною Іриною Олександрівною, після сорокарічної перерви, приїхав у Вознесенськ. З цих пір та до кінця свого життя художник був тісно зв’язаний з рідним містом та Миколаєвим. А у квітні 1976 р. Євген Адольфович передав в дар музею акварельну роботу “Горна Інгушетія”, яка була створена під час подорожі по Кавказу в 1937 році.
У березні 1978 р. Дирекція художніх виставок УРСР (м. Київ) передала Миколаївському музею 50 графічних робіт. Серед них – 10 станкових автолітографій Є.А.Кібрика за мотивами повісті М.В.Гоголя „Портрет”, а в травні цього ж року музей придбав (купив у автора) ще 16 графічних робіт періоду 30-х рр.
У листуванні з Є.А.Кібриком Б.Й.Слободянюк сповіщає про ідею створення художнього музею у Вознесенську.
„Конечно, создание художественного музея в Вознесенске, о котором Вы пишете, большая честь для меня и я охотно передам подобному музею свои работы, достойные этого дела из тех, которыми располагаю”.
(З листа Є.А.Кібрика Б.Й.Слободянюку).
Але внаслідок раптової смерті Євген Адольфович не зміг виконати свою обіцянку.
У 1980 р. Міністерство культури УРСР, у відповідь на запит керівництва Миколаївської області, дає розпорядження створити у м. Вознесенську картинну галерею – відділ Миколаївського художнього музею їм. В.В.Верещагіна. І відразу ж директор музею Т.К.Волюшкіна розпочинає роботу по формуванню колекції творів Є.А.Кібрика. Співробітники музею вирушають до Відділу Експорту, до Дирекції художніх виставок, в Академію мистецтв СРСР (м. Москва). З метою відбирання робіт Є.А.Кібрика. Удова художника Ірина Олександрівна передає музею роботи Євгена Адольфовича, його художню колекцію, а також особисті речі митця.
У 1981 р. для розміщення експонатів було виділено приміщення колишнього Будинку піонерів. Двоповерхова будівля у центрі Вознесенська знаходилась в аварійному стані та потребувала капітального ремонту. Кошти на його реконструкцію були виділені Миколаївською обласною адміністрацією.
Будівництво велось з 1982 по1984 рр. За спеціальним проектом, який передбачав особливості зберігання творів графіки.
Одночасно Т.К.Волюшкіна добивається для картинної галереї статусу музею на правах відділу Миколаївського художнього музею їм. В.В.Верещагіна.
Розпочалась робота з побудови експозиції музею, фонд якого складав майже 2000 одиниць зберігання. Оформленням експозиції займалась група миколаївських художників на чолі з О.А.Здіховським. Значну допомогу у побудові експозиції надали співробітники Академії мистецтв СРСР (м. Москва).
І ось, 19 жовтня 1985 року, у Вознесенську на батьківщині художника відбулося урочисте відкриття музею Євгена Адольфовича Кібрика. На мітингу, присвяченому цій знаменній даті були присутні представники обласної, міської і районної адміністрації, художники з Москви, Ленінграда, Києва, Миколаєва, учні Є.А.Кібрика, його родичі.
У восьми залах другого поверху розгорнулася постійна експозиція, яка включає в себе твори Є.А.Кібрика, меморіальну частину та твори живопису, графіки, скульптури радянських, зарубіжних художників подарованих майстру.
Ранній період творчості Є.А.Кібрика (1927-1939) представлений творами, пов’язаними з його роботою в пресі, а також серіями ілюстрацій до творів радянських письменників: повісті Ю.Тинянова “Підпоручик Кіже”, до книг Д.Лаврухіна, Г.Фіша, О.Лебеденка, Б.Лавреньова, до роману французького письменника Р.Роллана “Кола Брюньон” та збірки вибраних оповідань М.Зощенка “Шановні громадяни”. І вже з перших робіт художника було видно його прагнення відобразити моральні риси людини, показати драматичний розвиток характеру, психологічну складність образу.
Далі в експозиції представлені серії ілюстрацій до роману Шарля де Костера “Легенда про Уленшпигеля”, до книги Р.Роллана “Зачарована душа” (1938-1941). Це вже роботи зрілого майстра. Є.А.Кібрик сконцентрував увагу на розвитку і поступовому ускладнені характерів за допомогою не тільки зовнішніх ознак, а й складних, багатобічних контрастів та порівнянь, розкриттям душевного стану кожного героя.
1943-1950 рр. представлені серією малюнків „Фархатбуд”, „Земля Узбекистану”, „Сталінград”, а також серією автолітографій до повісті М.В.Гоголя „Тарас Бульба”, та збірки „Героїчні билини”. Ці твори художник виконував в роки Великої Вітчизняної війни та в післявоєнний час. Все те значне і цінне, що було знайдено майстром перед війною, пройшло крізь сувору перевірку воєнних років і вилилось в монументальних і патетичних втіленнях гоголівських героїв, робітників Фархатбуду, трудівників землі Узбекистану, поетичного духу героїчних билин.
Тут же представлена серія станкових робіт, присвячених образу В.І.Леніна, революційним подіям, що сталися протягом однієї доби (з 24 на 25 жовтня 1917 року); ілюстрації до книги М.Островського „Як гартувалася сталь” (1946-1958). В цих роботах яскраво проявилась майстерність Є.А.Кібрика як портретиста в цілому і як майстра психологічного портрету зокрема. Художнику вдалося передати напружену атмосферу тих буремних часів. Про те як він працював над цією темою свідчать представлені в експозиції чисельні підготовчі малюнки, ескізи, варіанти.
Експозицію продовжують серії ілюстрацій до драми О.С.Пушкіна „Борис Годунов” та повісті М.В.Гоголя „Портрет” (1959-1977). У цих творах російських письменників, таких різних за змістом та характером, є і спільні риси, які привертали увагу художника, що мав певне спрямування своїх творчих пошуків. Це становлення і розвиток особистості в екстремальних, висловлюючись сучасною мовою, умовах. Хоча герої Гоголя і Пушкіна відрізняються і за своїм соціальним положенням і за характером, і живуть вони в різний історичний час, Є.А.Кібрик в своїх ілюстраціях показує спільність причин, яка спонукала їх на ті чи інші вчинки.
Експозицію доповнюють підготовчі малюнки та варіанти до композицій, які ввійшли в книгу. В ілюстраціях до „Бориса Годунова” важливу роль набули контрасти світла і тіні, досягнуті технікою письма (матеріал – чорнила для авторучки, акварель), завдяки чому в зеленкуватих, майже чорних, тонах відчувається трагізм подій, що відбуваються.
Тема, яку розкриває М.А.Гоголь в повісті „Портрет” відповідала поглядам художника на мистецтво, його розумінню мети мистецтва – служити духовним
Потребам людей. Серія виконана в двох варіантах – книжковою автолітографією та станковою автолітографією за мотивами твору. В станкові роботи художник ввів цитати із Гоголя, які допомагають глибше зрозуміти зображений образ. Ця серія ілюстрацій – остання закінчена робота Є.А.Кібрика. Книга вийшла вже після його смерті.
Експозиція музею знайомить глядача з живописними роботами художника та його колекцією подарунків. Етюди з натури олією виконані майстром, який тонко відчуває, розуміє та любить природу. З захопленням писав Є.А.Кібрик і портрети, роблячи їх в один-два сеанси. Він вважав, що швидкість дозволяє відчути головне в людині, в його характері.
В меморіальному залі музею представлені особисті речі Є.А.Кібрика, які відтворюють частину інтер’єру його майстерні. На стендах фотознімки, листи, документи, що відображають окремі моменти з його життя і допомагають зрозуміти творчу індивідуальність художника, сприйняти його не тільки як майстра книжкової ілюстрації, але й як людину, яка присвятила своє життя служінню мистецтву та педагогічній діяльності. Є.А.Кібрик на протязі 25 років був професором, керівником майстерні станкової графіки художнього інституту ім. В.Сурікова. Крім того, він був членом-кореспондентом Академії мистецтв СРСР, нагороджений орденами Леніна та Трудового Червоного прапора.
Графічна та живописна спадщина Є.А.Кібрика складає яскраву сторінку колекції Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна, де творчість майстра представлена повніше та різноманітніше, аніж в іншому музейному зібранні.
Музей Є.А.Кібрика – це унікальній для України персональний музей художника і за розмірами і за кількістю одиниць зберігання. У 2004 році відділ отримав статус міського художнього музею, проте спадщина митця залишилася на зберіганні в колекції Миколаївського обласного художнього музею ім.. В.В.Верещагіна.
Співробітники музею листуються з людьми, які знали Є.А.Кібрика, які діляться своїми спогадами про художника. Так в архіві музею є листи від народного художника Т.Н.Яблонської, мистецтвознавця І Верби, від дочки А. Рудковського Тамари Рудковської, від учениці Кібрика І.Воробйової, переписка Б.Й.Слободянюка з Є.А.Кібриком, та інші матеріали.
В різні роки працівниками музею написано понад 30 лекцій про творчість Є.А.Кібрика. У видавництві „Маяк” (Одеса) в 1990 році вийшов путівник „Вознесенський художній музей Є.А.Кібрика” (автор Краснюк І.В.), в Миколаєві у 1986 році надруковано буклет „Вознесенський музей Є.А. Кібрика – відділ Миколаївського художнього музею ім.. В.В.Верещагіна”. А в 2006 році вийшов третій випуск каталогу музею повністю присвячений колекції творів Є.А.Кібрика.
Музей підтримує зв’язки з сім’єю Є.А.Кібрика. В музей приїжджали син художника Олександр Євгенович, його дочка Ніна, теж художниця, чиї твори у 2001 році експонувались в музеї, та правнуки Є.А.Кібрика, а також брат Ніни Андрій з сім’єю. У всіх залишились незабутні враження від перебування в Вознесенську, в місті, де пройшли дитинство та юність Євгена Адольфовича.
Література про музей:
- Каталог творів Є. А. Кібрика: до 100-річчя від дня народження Є. А. Кібрика. Випуск ІІІ / Миколаївський обласний художній музей ім. В. В. Верещагіна. Укладачі: Л. Є. Твєрітінова, І. В. Краснюк. – Миколаїв, 2006. – 300 с.
- Качалкіна, Н. О. Вознесенський художній музей Є. Кибрика / Н. О. Качалкіна // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2006. – Т. 5 : Вод-Гн. – С. 33.
- Кондратюк, Г. С. Е. А. Кибрик и выдающиеся личности ХХ века / Г. С. Кондратюк // Матеріали ІІ-ї Миколаївської обласної краєзнавчої конференції “Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження” Т. ІІ. Історія і культура. – Миколаїв, 1997. – С. 41 – 43.
- Краснюк, И. Вознесенский художественный музей Е. А. Кибрика : путеводитель / И. Краснюк. – Одесса: Маяк, 1990. – 48 с.: цв. ил.
- Краснюк, І. В. Ілюстрації Є. А. Кібрика до повісті М. В. Гоголя “Тарас Бульба” в Вознесенському художньому музеї Є. А. Кібрика / І. В. Краснюк // Матеріали ІІ-ї Миколаївської обласної краєзнавчої конференції “Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження” Т. І. Археологія і етнографія. – Миколаїв, 1997. – С. С. 111-114.
* * *
- Іванюк, П. У музеї Є. Кібрика / П. Іванюк // Рад. Прибужжя. – 1998. – 16 черв.
- “Коло друзів Є. Кібрика” : под таким названием 21 февраля в Художественном музее отмечали 106-летнюю годовщину великого художника-графика // Новый город. – 2012. – №8(29 февр.). – С. 8 : фот.цв.
- Кондратюк, Ю. Музей зовет на вернисаж : 23 марта в Вознесенске, в музее Кибрика, в рамках празднования годовщины освобождения города от фашистов, состоялось торжественное открытие выставки николаевского художника Александра Матейко / Ю. Кондратюк // Новый город. – 2012. – №12(28 марта). – С. 8 : фот. цв.
- Перькова, А. 100 иллюстраций – к 100-летию: [презентація 3-го випуску каталогу повного музейного зібрання творів Є. А. Кібрика] / А. Перькова // Вечерний Николаев. – 2006. – 14 нояб. – С. 3.
- Росляков, С. Музей в Вознесенске / С. Росляков // Южная правда. – 2006. – 4 июля. – С. 3.