Рубрика: Книжкова варта

Платеро і Я

У кожного із нас є один друг, якого ми боїмося втратити. Це не обов’язково людина. Інколи й тварина може стати відданим товаришем. З цим погодився б Хуан Рамон Хіменес — автор книги «Платеро і я». Віслюк став для чоловіка слухачем, другом, може навіть братом. Сто років назад автор випустив збірку прозових ліричних творів, а оповідання не втратили актуальності. Причина проста — у них є душа.

Хуан Рамон Хіменес — іспанський поет, лауреат Нобелівської премії.

«Платеро і я» — збірка оповідань. Історії написані різні: сумні, веселі, журливі, життєві, інколи — вигадані. Книга схожа на подорож до іспанських міст Севільї та Могеру, вулицями яких крокує поет разом зі своїм віслюком Платеро. Осел став для літератора не просто домашнім улюбленцем, а приятелем. Тварина першою слухала нові вірші іспанця, а також його розповіді та роздуми.

У кожного твору окрема тема: дружба, природа, спогади, жінки, життя. Однак ідея збірки незмінна — любов. Хіменес був сповненим любові до всього живого: тварин, дітей, людей, природи.

У книзі знайдеться безліч прикладів любові поета до всього живого. Однак трапляються і сумні історії, навіть трагічні. Не дарма збірка позначається Андалузькою елегією. У багатьох творах щастя переплітається з горем, радість — зі смутком, добро — зі злом. Від цього книга стає непередбачуваною, бо не знаєш, чого чекати від наступної розповіді.

Платеро згадується майже в кожному творі. Віслюк не головний герой, але основний слухач. Саме йому поет присвятив книгу зі своїм роздумами, переживаннями, стражданнями, спогадами і мріями, яку через сотню років читаємо ми.

Кожен знайде у книзі щось своє, якщо захоче!

Цікавий факт.

Платеро — це назва породи віслюків, з іспанської platero перекладається як сріблястий, власне так і виглядають віслюки цієї породи.

2014  рік було оголошено “Роком Платеро” в Могері (Андалусія).  Цей невеличкий населений пункт – батьківщина Хіменеса, став місцем подорожі його героїв.

Серая Сова

Привет, мой дорогой друг!

Сегодня мы познакомимся с творчеством совсем необычного писателя. Представляю твоему вниманию канадского писателя  английского происхождения – Серая Сова.

На языке оджибве, индейского народа это означает  – “Тот, кто охотится по ночам”. Настоящее имя Арчибальд Стэнсфелд Билэйни.  Родился  18 сентября 1888 в Гастингсе, Великобритании.

Арчибальд с детства был увлечён историями про американских индейцев. Убедившись в том, что своей британской родне он не слишком нужен, в 18-лет Билэйни уехал в Канаду. Первоначально он вроде бы собирался изучать сельское хозяйство в Торонто, но вскоре отправился на север провинции Онтарио, где женился на индианке и сам стал называть себя индейцем, приняв индейское имя Серая Сова. далее »

Леся Бризгун – Шанта

Привіт, юний друже!

Сьогодні я познайомлю тебе з письменницею Лесею Бризгун Шанта та її чудовим оповіданням  – легендою «Про князя Лаборця та ще про мале вороня Миколу».

Леся Бризгун – Шанта народилася поза Україною. І ціле своє життя прожила поза Україною.

Батько авторки – член уряду УНР – змушений був податися в еміграцію. Багато їх з різних кінців України опинилося тоді на чеській землі, де емігранти заснували українські навчальні заклади,  бібліотеки, газети та журнали і жили в цій своєрідні маленькій Українській республіці повноцінним національним життям.

Саме тут у родині Бризгунів народилися дві доньки. Старшу з них назали лесею. Вона була слухняною дівчинкою. Намагалася допомагати у домашніх справах батькам, гралася з молодшою сестричкою Оксаною, а ще встигала читати книжки, адже навчилася читати дуже рано. Пані Леся вважає, що саме книга дуже вплинула на її життя. Завдяки їй вона стала і вчителькою, і письменницею. далее »

Філософська казка “Момо”

Привіт, мої любі друзі!

Хочу  представити вам книгу відомого німецького письменника Міхаеля Енде  «Момо».

 Автор більше знаний сучасним читачам «Нескінченною історією», хоча й за повість-казку «Момо», написану 1972 року і перекладену тридцятьма мовами, у 1974 році він був відзначений «Німецькою премією літератури для дітей». Повість адресована дітям середнього шкільного віку, однак і мене – дорослого читача – зачепила за живе.

 Як і кожна справді талановита книжка, «Момо» залишається надзвичайно актуальною і в наш час. Навіть дивно, що тексту вже понад сорок років! Адже Міхаелю Енде вдалося в нім передбачити реалії сьогодення: катастрофічну нестачу часу, якого заклопотані батьки навіть не мають вдосталь, щоб приділяти своїм дітям. Увагу й тепло заміняють на щораз технічно досконаліші забавки, в яких, однак, немає душі. Діти натомість втрачають здатність вигадувати ігри, фантазувати , а також – по-справжньому дружити. далее »

Анатолій Дрофань. «Коли я виросту»

Добридень, друзі!  Сьогодні ми з вами познайомимось з письменником Анатолієм Дрофанєм. 

Анатолій Павлович народився в місті Ічня на Чернігівщині в сім’ї залізничника. Батько письменника був завзятим мисливцем. Багато років він головував у місцевому товаристві мисливців та рибалок. Маленькому Толі нерідко випадала нагода побувати з батьком на полюванні, посидіти біля вечірнього вогнища, заночувати під копицею пахучого сіна.

В Ічні хлопець закінчив семирічку, відвідував музичний і фотогурток. Та найбільше любив уроки літератури, і насамперед читання творів свого земляка Степана Васильченка.

Перше оповідання А. Дрофаня «Перепел» з’явилося у 1945 році, а через одинадцять років вийшла збірка оповідань «Журка з Сонцеграда».

Особливо плідними для письменника були останні три десятиліття. За цей час він видав півтора десятка своїх книжок. Завоювали симпатії читачів романи «Таїна голубого палацу», «Буремна тиша»; повісті «У кожному камені — іскра», «Біла криниця», «Загадка старої дзвіниці»; документальна повість «Коли ми красиві»; збірки оповідань «Троянди», «Альбіон», «Земля для квітів», «Сонцелюби»; збірка сатиричних оповідань «Іменини»; книги для дітей «Про Барона, Мавру і Мале Вушко», «Коли я виросту», «Янехо» та інші твори.

«Коли я виросту» – одна з найвідоміших  збірок письменника.  У книжці йдеться про  талановитих, працьовитих людей. Звичайно, декому професія колодязника, або, скажімо, пічника може здатися несучасною і не дуже цікавою. Але це тільки на перший погляд. Познайомившись ближче з дідом Архімедом, славетним колодязником, або з пічником, героєм оповідання “Образа”, ви переконаєтесь, що нудних і нецікавих професій немає: будь-яке діло цікаве, коли воно потрібне людям, коли його роблять з любов’ю, майстерно.

А хто з дітей не мріє, вирісши, теж стати майстром своєї справи?

Муравьи не сдаются

В1954 году в Чехии была издана сказка “Муравьи не сдаются”. Ее автор – замечательный писатель, график и иллюстратор Ондржей Секора. Он не только придумал знаменитые истории про муравья Ферду, полные добра и юмора, но и проиллюстрировал все приключения своего героя.

Благодаря доброте, отзывчивости и бесстрашию Ферда без труда находит новых друзей, которые помогают ему всегда и во всем. В этой книге муравей спасается от огромного страшного Паука, который оказывается вовсе не таким страшным. Отважно борется с жадными и злыми Отрокарами.   Вместе со своими друзьями, старыми и новыми, строит самый большой и красивый муравейник в лесу.

Эта книга о смелости, о дружбе и о том, что даже у самого маленького муравья может быть большое отважное сердце!

Про гномів і сирітку Марисю

Казка польської письменниці Марії Конопніцької «Про гномів ы сирітку Марисю» уводить читача до свого світу з перших сторінок. Атмосфера казковості, дива, яке живе поряд, передана настільки правдоподібно, що мимоволі і сам починаєш дослухатися до нічних шерехів та вдивлятися у блискітки – раптом то миготять чарівними вогнями коштовності казкового народу. Сховане недобрими людьми багатство має очищатися щонайменше сто років.

Тільки володіти тими скарбами людина не може, для неї вони перетворюються на мотлох. І лише зерно – справжнє живе золото.

Хто ж такі краснолюдки і чому вони так називаються? Це народ маленьких чоловічків, які мешкають поруч із людьми, часто в людських оселях, і люблять вдягатися у червоні плащі. У краснолюдків є король, він милостивий, розумний і добрий. Лелітко гарно править своїм народом і прагне допомагати людям. далее »

Мамонти в яблуневих джунглях

Чи знаєш ти, що в Україні, а саме у районному центрі Мена Чернігівської області є зоопарк? Це загальнодержавний зоопарк, єдиний розташований у районному центрі.  І ця повість про одного із засновників зоопарку — Полосьмака Геннадія Івановича. Твір можна умовно поділити на дві частини.

У першій частині розповідається про дитинство Геннадія Полосьмака (у повісті його звуть Дій). З любов’ю та ніжністю описані перші роки його дитинства, перше знайомство з тваринами. Дотепно і з гумором розповідається про пригоди Дія у шкільні роки.

На сторінках повісті ти знайдеш багато цікавого про світ тварин. Дізнаєшся, як може вплинути на навколишнє середовище зникнення хоча б одного підвиду тварин. Що робити, щоб без шкоди для себе  тримати у роті шістьох джмелів,  як з поля в грозу принести цілий рій диких бджіл на власній голові. Саме це і не тільки  міг робити герой повісті Дій. далее »

Монтейру Лобату. Орден Жовтого Дятла

Монтейру Лобату — уславлений дитячий письменник Бразілії. Його книжки відомі не тільки на батьківщині, але й у всій Латинській Америці. Вони виходять в нових виданнях, перекладаються дедалі в нових країнах.

В «Ордені Жовтого Дятла» переказано цілу низку дитячих творів письменника: «Казки тіточки Настасії», «Мисливські подвиги Педріньйо», «Записки Емілії», «Кирпа» тощо.

У хатинці бабусі Бенти живе Емілія, в неї багато друзів. Крім самої бабусі і куховарки тіточки Настасії, яка пошила Емілію з ганчірок, вона має приятелів дітей: хлопчика Педріньйо та дівчинку Кирпу. А ще в неї є такі дивні і незвичайні друзі, яких, напевне, ніхто на світі не має, — учений носоріг і чудовий зубний лікар Кандим,  Жоан Уяви Собі, клоун Куку та Пустикозу. Дарма, що деякі герої зроблені з ганчір’я або кукурудзяного качана (у Бразілії сільські дітлахи часто граються такими ляльками), всі вони в письменника живі і діють у справжній Бразілії з її строкатими птахами, дивовижними звірами, пишними деревами, на яких ростуть різні смачні овочі.

Отож, рушаймо до Будиночка Жовтого Дятла.

Поетичний пунктир походу

Ім’я Олеся Гончара упродовж багатьох років було символом слави і честі української літератури.

Недарма говорять, що життя великих митців не припиняється із їхньою фізичною смертю.

І свідченням цього є цикл поезій Олеся Гончара. Ця книга –  маловідома широкому читацькому колу, адже ми більш знайомі з Гончаром – письменником, ніж з поетом.

“Поетичний пунктир походу” – так було колись названо твори цього фронтового циклу, і, здається, й сьогодні з таким визначенням можна погодитись.

Людина, як відомо, перебувала на фронті в умовах виняткових, до краю суворих, обставини складалися так, що навіть натурам з художніми нахилами дуже рідко випадала можливість для творчого самовияву. А душа ж прагнула виповісти свої почуття, відгукнутись на довколишнє, хоча б нашвидкуруч зафіксувати – для себе, для друзів – своє пережите.

Україні

Плюндруються твої сади,

Твоє чужинець поле крає.

Вже лицарів твоїх сліди

У полі вітер замітає.

Та все ж люблю тебе, ясна,

Як гнаний син нещасну матір.

Тобі по краплі, всю до дна

Готовий кров свою віддати

1941 , Харків