Архив автора

Пісня про Гайавату

Генрі Водсворт Лонгфелло (1807 – 1882)  – один з найвідоміших у світі американських поетів, і світову славу йому принесла саме «Пісня про Гайавату». Викладач, професор, поет, Лонгфелло добре знав європейську культуру, досліджував італійську, іспанську, французьку поезію, написав підручники з французької й італійської граматики.

Генрі Лонгфелло глибоко вивчав історичні праці про життя та культуру індіанців. Цей інтерес він зберігав протягом усього життя. Письменник зустрічався з представниками різних індіанських племен. 1849 р. він познайомився з вождем племені оджибвеїв. Легенди, які почув Г. Лонгфелло від індіанського вождя, були згодом використані в «Пісні про Гайавату». Митець уважав, що звернення до витоків збагатить американську літературу, сприятиме формуванню в читачів почуття національної гордості та єдності. далее »

Рут Сойер “Роликовые коньки”

Рут Сойер американская детская писательница и фольклорист.

Родилась: 5 августа 1880 г., Бостон, Массачусетс (США). Умерла: 3 июня 1970 г., Хэнкок, Мэн (США).

Получив педагогическое образование, работала учительницей в детских садах, а в 1900 отправилась на Кубу помогать становлению тамошних воспитательных учреждений. В 1905 посетила Ирландию, где познакомилась с устным народным творчеством кельтов. Услышанное произвело неизгладимое впечатление на писательницу и она решила приобщить к ирландскому фольклору соотечественников и стала регулярно поставлять рассказы, основанные на ирландских преданиях, в журнал “New York Sun”.

Во время путешествия по Испании Рут Сойер активно занималась сбором фольклорного материала и в 1936 опубликовала книгу “Иллюстрированные испанские сказки”.

Вышедшая в том же году книга “Роликовые коньки” принесла Рут славу ведущей детской писательницы Америки.

Книга знакомит читателя с десятилетней  девочкой Люсиндой, у нее были роликовые коньки, которые она почти не снимала, и целый год свободной жизни – она полными горстями черпала радость, обретая друзей, и прошла, с помощью взрослых, через страхи и горе их потери с надеждой и любовью. Эта книга – о такой счастливой детской жизни, какую только можно придумать.

«Роликовые коньки» удостоились медали Ньюберри – высшей награды США « за самый выдающийся вклад в детскую литературу».  А почти через 30 лет «Роликовые коньки» и пересказы сказок разных народов, увлечение которыми не оставляло писательницу всю жизнь, принесли Рут Сойер сразу две чрезвычайно престижные литературные премии – медаль Ингал Уайлдер и медаль «Регина» католической библиотечной ассоциации.

В наши дни «Роликовые коньки» завоевывают все больше новых поклонников во всем мире.

Майстер сміху Грицько Бойко

Хто з дітей чи дорослих не знає слів, хто хоч би раз не співав популярної пісеньки „На місточку”. Мабуть, таких не знайдеться. Напевне, всі добре знають і вірші про Андрійка-неумійка, про двох подружок-говорушок Клаву й Милу, про малого мазунця на прізвисько Вереда. Але чи  всі пам’ятають, що і пісню, і веселі та дотепні вірші про цих персонажів створив відомий дитячий письменник Грицько Бойко?

Народився Грицько Пилипович Бойко 5 вересня 1923 року в селі Оленівка на Донеччині в сім’ї службовця. Після закінчення сільської семирічки він вчився в Оленівській рудниковій школі, яка знаходилась досить далеко. Тому хлопцеві щодня доводилося вставати о четвертій ранку, кілька кілометрів йти пішки до станції, а вже звідти їхати робочим поїздом до школи. І не здавалося, що важко, адже тяга до знань була безвимірною. далее »

Віктор Близнець “Ойойкове гніздо”

Віктор Семенович Близнець — український письменник-прозаїк. Народився 10 квітня 1933 у селі Володимирівка Компаніївського району Кіровоградської області в багатодітній селянській родині.

Навчався Віктор Близнець спочатку у Володимирівці, потім в Першотравенці, старшокласником — у Компаніївській середній школі. Вчився Віктор старанно, багато читав і потай пописував вірші. Був дуже здібним та допитливим учнем, школу закінчив із золотою медаллю.

1952 – 1957 – навчався на факультеті журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка. Після закінчення університету працював за фахом у газетах та журналах: був кореспондентом «Комсомольскої правди», завідувачем відділу газети «Комсомольске знамя», завідуючим відділу шкільного життя журналу «Піонерія» (теперішній «Однокласник»),заступником головного редактора видавництва «Молодь».

У 1963 році з’явилася на світ перша збірка оповідань «Ойойкове гніздо».

Веселий, лукавий витівник Федько, герой оповідання «Ойойкове гніздо», підмовив свого довірливого друга Мишка закопати на городі батькову люльку: виросте, мовляв, величезна люлька, а на ній – дрібні люльченята. Обдурив він і другого приятеля, Льоню: пообіцяв показати гніздо жар-птиці, а завів хлопця у колючу дерезу. Всі ці Федькові витівки йдуть не від поганої вдачі, а від невичерпного запасу природного гумору – цієї характерної риси нашого народу.

Таким же гумором позначені всі оповідання Віктора Близнеця, в яких він дотепно, з усмішкою, з великою любов’ю до своїх героїв розповідає про сільських хлопчаків.

Потім вийшли повісті “Паруси над степом”, “Землянка”, “Древляни”, “Мовчун”, “Звук павутинки”, “Женя і Синько”. Потім була написана чудова лірична казка “Земля світлячків”. У цьому творі Віктор Семенович реалізував усі свої фантазії, залюбленість у народні казки.

Кілька років Віктор Семенович працював над перекладом з давньоруської на сучасну українську мову  епосу “Повість временних літ”, що є для нас головним джерелом знань про життя наших далеких предків. Видано було цей переклад 1980 року з передмовою П.Загребельного.

Є у письменника твори для дорослого читача. Але все-таки найталановитішими і найпопулярнішими залишились його книжки для дітей.

Помер письменник 2 квітня 1981 року.

Шутка с питоном

Герой рассказов книги «Шутка с питоном» – человек, глубоко любящий природу. Он не разделяет мнения большинства людей к змеям, для него это не мерзкие гадины, не отвратительные создания. Он умеет видеть и красоту их гибкого тела, и таинственность их нрава, и загадочность немигающего змеиного взгляда. Речь идет об известном герпетологе, художнике – иллюстраторе Сергее Кирилловиче Артюшенко.

Автор книги хорошо понимает, как велико значение змей в жизни природы и, встречаясь с ними в острых и сложных ситуациях, он проявляет искреннее уважение к живому существу.

Большинство людей боятся и ненавидят змей, считая их опасными врагами. Сотни легенд и историй создано о коварстве, злобе и жестокости этих существ. Может быть, поэтому встреча человека со змеей  почти всегда заканчивается трагически… для змеи.

Ученые считают, что возраст человечества – около миллиона лет. Змеи живут на земле более двадцати миллионов. Они обживали нашу планету еще тогда, когда разум на ней только зарождался, и отлично приспособились к самым различным условиям существования.

Много врагов у змей, но самый страшный из них – человек.

Женька Жменька – Едісон

Микола Васильович Білкун — український прозаїк, письменник-фантаст. Член Спілки письменників України від 1959 року.
Народився 21 грудня 1928 року в селі Привороття Староушицького району (нині село Подільське Кам’янець-Подільського району) в сім’ї вчителя.

Закінчив у селі Привороття початкову школу. Під час війни жив у селі Чердакли на Заволжі. Там навчався в школі й одночасно працював на торфорозробках.

Батько Василь Євтихійович під час війни був замполітом 171-го винищувального авіаційного полку. Загинув 1943 року.
1944 року Микола, якому ще не виповнилося 16 років, добровільно пішов на фронт.

Від серпня 1944 року — солдат-зброяр 420-го авіаполку III Білоруського фронту. Далі навчався у Київському військовому училищі самохідної артилерії. Після важкого поранення втратив ногу. Ще у шпиталі почав писати.
1950 року закінчив Вінницьку фельдшерську школу. Працював дільничним фельдшером на Поділлі — в селі Іванівці Барського району Вінницької області. Далі закінчив Вінницький медичний інститут.

Фейлетоніст, заступник відповідального редактора журналу «Перець», заступник головного редактора видавництва «Радянський письменник».
Друкувався від 1952 року.

Першу гумореску «Дорогі гості» опубліковано в «Перці». Перша повість «Валерій Коваленко» (газета «Молодь України»), друга — «Однієї весни» (журнал «Дніпро»).
Перші книжки — збірки гуморесок «Старий друг» (у «Бібліотеці „Перця“») та збірка нарисів «Золоті руки».

Найвідоміша дитяча книга – «Женька Жменька – Едісон».

Ніч у приморському місті. Двоє хлопців крадуться вулицею. Воші йдуть на злочин. Але це злочин незвичайний. Це злочин в ім’я науки.
Та тільки-но хлопці відчиняють кабіну телефону-автомата і дістають кусачки, як іззаду лупає чийсь голос:
— Ви що тут робите, шкети?
… Так починаються цікаві й несподівані, смішні, а часом неприємні пригоди «винахідника» Женьки Жменьки та його «асистента» Коті Оберемка, про які ви дізнаєтеся, прочитавши цю гумористичну повість.

Шутки в сторону

Мирча Сынтимбряну (7 января 1926 — 19 августа 1999) – известный румынский писатель, директор издательства Albatros, журналист, сценарист и кинопродюсер.

Мирча Сынтимбряну более всего известен как автор литературы для детей и покровитель писателей, публикующих свои работы в издательстве, которым он управлял.

С 1952 по 1960 работал профессором истории в Совместной школе 2 «В Teiu», которая стала в 1954 году начальной школой №Â 7. Опыт работы с младшими школьниками пригодился в написании книг для детей. Самые известные из них это –  «Шутки в сторону», «Большие каникулы», «Тому кто найдет – благодарность».

С 2000 года школа носит имя Мирчи Сынтимбряну. 20 мая 1996 года, Мирча Сынтимбряну был объявлен «Почетным гражданином муниципалитета Брэд» за его литературные достижения.

“Томек у країні кенгуру”

Цей твір Альфреда Шклярського (1912–1992) — відомого польського письменника з неабияким педагогічним талантом, володаря престижних літературних премій і читацьких сердець — започатковує легендарну пригодницьку серію з дев’яти книг, які об’єднує спільний герой, юний мандрівник і знавець географії Томек Вільмовський.

Томек – давно полюбився польським читачам за свою непристосовницьку вдачу, за жагу до далеких мандрівок і вміння виходити переможцем із найнебезпечніших ситуацій.

У повісті «Томек у країні кенгуру» юний варшавський гімназист разом з батьком та групою досвідчених звіроловів вирушає в експедицію до далекої Австралії. Переживши там низку неймовірних пригод, Томек, загартований і змужнілий, повертається до Європи продовжити перерване навчання. А наступного разу його чекають нові, ще небезпечніші, але тим привабливіші подорожі до Африки, Америки та Деалекому Сході.

Ариадна Шаларь “Озорники”

Ариадна Николаевна Шаларь — молдавская писательница, прозаик, автор книг для детей и взрослых, член Союза писателей с 1959 года. Родилась в Аккермане – Бессарабия, Румыния [ныне г. Белгород-Днестровский, Украина] в семье учителя. Окончила Бухарестский политехнический институт в 1947 г. Печаталась с 1946 года, сотрудничала с журналом “Flacăra” (1947-1949).

Дебютировала как прозаик с детскими рассказами. С 1950 года жила в Кишинёве, работала инженером-химиком, позже – учительницей. В 1959 году окончила Высшие литературные курсы литературного института им. А. М. Горького. Перу автора принадлежат романы «Люди и судьбы», «Траянов вал»  и другие повести и рассказы, посвященные жизни Молдовы, а также книги для детского чтения.

Ее проза понятна и проста, поскольку темами ее произведений были жизненные истории, а героями — обычные люди, похожие на самих читателей. Автору удавались и глубокие романы, пьесы, а также детские рассказы и повести – в свое время её книги полюбились читателям разных возрастов.

Например, детская книга писательницы «Озорники». Это веселое произведение о жизни и проказах  школьников. В книгу вошли три повести для детей. Герои двух первых — «Неугомонный Алергуш» и «Озорники» — учатся в 4 классе, с ними происходят самые разнообразные события. Третья повесть — «Нэстурел» — посвящена взаимоотношениям Нэстурела и его нового отца — милиционера, который терпеливо ищет и находит путь к сердцу мальчика.

Ференц Молнар “Мальчишки с улицы Пала”

На тихой будапештской улице у старинного здания школы можно увидеть необычный памятник: бронзовые мальчишки застыли в движении, кажется — миг, и игра продолжится, а чуть в сторонке двое стоят и наблюдают. Кто они — ученики этой школы? Нет, это герои детской книги, которой венгры зачитываются уже более ста лет – «Мальчишки с улицы Пала» Ференца Молнара. Книга появилась в 1908 году. Только представьте, сколько всего случилось в истории с тех пор: прокатили по Европе две мировые войны, пронеслись революционные восстания и контрреволюционные битвы, сменялись правительства — детская книжка пережила все! далее »