(англ. Pulitzer Prize) — одна з найпрестижніших нагород у галузі літератури, журналістики, музики ітеатру в США, заснована видавцем «жовтої преси» Джозефом Пулітцером.
З 1917 року премія вручається щорічно в перший понеділок травня опікунами Колумбійського університету в Нью-Йорку. Розмір премії відносно невеликий – 10 тисяч доларів, але подальша реклама окупить все і може принести автору мільйонний прибуток.
З 2006 року автори і видання, що претендують на Пулітцерівську премію, зможуть представляти на розгляд журі не тільки публікації в друкованих ЗМІ, але й роботи, опубліковані в інтернет-виданнях.
Історія
Заснував премію американський журналіст і видавець угорського походження Джозеф Пулітцер. У 1904 році Пулітцер склав заповіт, в якому жертвував два мільйони доларів Колумбійському університету в Нью-Йорку.
Медіа-магнат бажав, щоб три чверті фонду пішли на створення вищої Школи журналістики, а решта — на створення премії для визначних американських журналістів.
У своєму заповіті Пулітцер просив щорічно давати чотири нагороди з журналістики, чотири з літератури і одну в галузі освіти. За його бажання окремі премії вручалися за кращий роман, драму, книгу з історії Сполучених Штатів і біографію.
У жовтні 1911 року Джозеф Пулітцер помер. Через рік після смерті Пулітцера була заснована Колумбійська Школа журналістики, а в 1917 році заснована премія, названа Пулітцерівською.
Першим її лауреатом став американський журналіст Герберт Баярд Своп за серію матеріалів «Зсередини Німецької імперії», опублікованої в «Нью-Йорк ворлд» у жовтні 1916 року.
Спадкоємці виконали волю Пулітцера, який забажав сформувати наглядову раду з видавців газет, президента Колумбійського університету, вчених та «інших поважних людей, які не є ані журналістами, ані редакторами». 
З 1917 року наглядова рада не раз користувався правом, закріпленим у заповіті Пулітцера – збільшувати кількість нагород. У 1922 році з’явився приз за кращу карикатуру. У 1942 році до нього додалася нагорода за найвидатнішу фотографію (пізніше ця номінація була розділена на дві — на новітню фотографію і художню).
Довгі роки Пулітцерівська премія фінансувалась з інвестиційного фонду, створеного після смерті видавця. Однак після того, як у 1970 році справи фонду похитнулися, був створений ще один фонд, якому вдалося залучити додаткові пожертви — і відновити фінансове благополуччя премії.
У 2013 році лауреатом Пулітцерівської премії – “За служіння суспільству” – стала газета Sun Sentinel міста Форт – Лодердейл у Флориді. Нагороду їй принесла серія матеріалів, які розслідували порушення правил дорожнього руху співробітниками поліції.
Лауреатом у категорії Breaking News стала редакція газети The Denver Post за репортажі з місця масового вбивства в кінотеатрі Century Aurora в передмісті Денвера влітку 2012 року.
Премію за новинну фотографію присудили агентству Associated Press за зйомки громадянської війни в Сирії.
У 2013 році була знов присуджена Пулітцерівська премія в галузі художньої літератури ( в 2012 році в цій категорії премія не вручалася ), її лауреатом став Адам Джонсон за роман “Син повелителя сиріт” ( The Orphan Master’s Son ) про життя хлопчика в КНДР.
Правила видачі
Премії присуджуються Колумбійським університетом у Нью-Йорку за поданням Пулітцерівського комітету, що складається з 19 експертів: п’яти видавців, шести редакторів, шести вчених, включаючи президента університету та декана факультету журналістики, одного колумніста та адміністратора премії — причому декан і адміністратор позбавлені права голосу. Члени комісії обираються на три роки і можуть переобиратися три рази.
Щорічно в конкурсі на премію беруть участь більше двох тисяч претендентів. Кожен рік для роботи в 20 незалежних журі призначаються 102 фахівці, які відбирають претендентів за трьома номінаціями у кожній категорії премій.
У журналістських категоріях премії даються за більшістю голосів. Проте, рада має право голосувати за те, щоб «НЕ присуджати премії» тому чи іншому кандидатові. У призначений день приблизно о третій годині після обіду журналісти у сотнях редакцій по всій Америці збираються, та, затамувавши подих, очікують повідомлення про рішення ради. До того ж, за побажанням Школи журналістики щороку видається п’ять стипендій у розмірі 7,5 тисяч доларів, що дозволять найталановитішим випускникам подорожувати та робити репортажі та матеріали, або просто продовжувати навчання.
Традиції вручення
На відміну від, скажімо, Нобелівської премії Пуліцеровська надається під час скромної церемонії. Чимало разів Колумбійському університетові наполегливо пропонували перетворити захід на ультра-яскраве телевізійне дійство, але там кожного разу від цього свідомо відмовляються.
Премія вручається щорічно у перший понеділок травня опікунами Колумбійського університету. Формальне оголошення про присудження премії, за традицією, робить президент Колумбійського університету у квітні щороку.
З 2009 році премія вручається по 21-й номінації, 14 з них пов’язані з журналістикою:
• За служіння суспільству;
• За освітлення місцевих новин;
• За видатне розслідування;
• За майстерність;
• За видатну подачу сенсаційного матеріалу;
• За розкриття національної теми;
• За міжнародний репортаж;
• За нарис;
• За коментар;
• За художню критику;
• За редакційний коментар;
• За карикатури;
• За новітню фотографію;
• За художню фотографію;
• За художню книгу, написану американським письменником, бажано про Америку;
• За книгу з історії Сполучених Штатів;
• За біографію або автобіографію американського автора;
• За вірш;
• За нехудожню літературу;
• За видатний музичний твір;
• За кращу драму.
Престижну нагороду отримують не тільки представники великих газет на кшталт The New York Times або The Washington Post, а й журналісти маловідомих місцевих видань.
У літературній та музичній номінації свої твори можуть представити лише громадяни США.
У журналістиці кандидатом може бути особа, яка має паспорт будь-якої іншої країни, проте, вона мусить друкуватися, як найменше раз на тиждень у американській пресі.
Літературна премія вручається за шести номінаціями:
• «За художню книгу, написану американським письменником, бажано про Америку»;
• «За книгу з історії Сполучених Штатів»;
• «За біографію або автобіографію американського автора»;
• «За вірш»;
• «За нехудожню літературу»;
• «За кращу драму».
Досягнення в галузі музики відзначаються особливою нагородою з 1943 року. Якщо раніше приз завжди йшов до авторів класичної музики, то починаючи з 1997 року, журі почало розглядати і популярну музику. У 1997 році приз дістався відомому джазмену Вінтону Марсалісу. У 1998 році спеціальну нагороду отримав Джордж Гершвін, а в 1999 році — Дюк Еллінгтон (обидва — посмертно, на честь свого сторіччя).
Відомі лауреати
Лауреатами премії стали багато знаменитих письменників, провідні публіцисти й репортери. Лауреатами літературної Пулітцерівської премії в різні роки ставали Ернест Хемінгуей («Старий і море»), Гарпер Лі («Убити пересмішника»), Вільям Фолкнер («Притча»), Юджин О’Ніл («За обрієм», 1920; «Анна Крісті»,1922; «Дивна інтерлюдія», 1928; «Довга подорож у ніч», 1957), Теннессі Вільямс («Трамвай „Бажання“»), Артур Міллер («Смерть комівояжера»), Маргарет Мітчелл («Віднесені вітром»), Джон Апдайк (за романи «Кролик розбагатів» і «Кролик заспокоївся»), Френк Маккурт («Прах Анджели»).
Та ось, наприклад, у 1941 рада проігнорувала висунутий у числі кандидатів роман Ернеста Хемінгуея «За ким дзвонить дзвін», у 1963-ому рада обійшла увагою п’єсу Едварда Олбі «Хто боїться Вірджинії Вулф?», вважаючи, що в ній недостатньо оптимізму, а діалоги у п’єсі надмірно жорсткі.
Цікаві факти
• Одним з найвідоміших лауреатів премії став Джон Ф. Кеннеді, президент США, за автобіографічну книгу «Профілі мужності». Він написав книгу на лікарняному ліжку, коли у 1955 році відходив після операції на спині.
• У 1999 році Спостережна рада дозволила інтернет-репортерам брати участь у номінації «Журналістське розслідування».
• Премії 2002 року безпосередньо були пов’язані з авіа- й біотерором і війною в Афганістані, які глибоко запали в свідомість американців, породивши небезпідставний, часом хворобливий страх.. Статті та фоторепортажі, присвячені цій темі, надруковані в The New York Times, були оцінені сімома “Пуліцерами”. Три премії отримала Wall Street Journal, яка вийшла 12-го вересня, наступного дня після терактів, хоч її редакція і не вціліла під час падіння веж-близнюків.
• Неодноразово упродовж минулих років Пуліцеровська премія спричиняла конфлікти. Останнього разу, у 2003 році розгорівся скандал навколо премії Уолтеру Дюранті, лауреату 1932 року. Тоді навіть вимагали відкликати премію через те, що журналіст безсоромно замовчав факти голодомору в Україні, та згодом – у листопаді 2003 року – пуліцерівський комітет зазначив, що не має наміру відкликати свою нагороду.
• З 2006 року приймався до розгляду онлайн-контент (репортажі, фотографії) паперової преси.
• З 2009 року Пулітцерівську премію стали вручати журналістам як за матеріали, опубліковані в друкованих виданнях, так і за публікації в інтернеті. Майже чверть претендентів на Пулітцерівську премію в галузі журналістики в 2009 році були представлені у вигляді онлайнових документів — 37 різних видань, що існують тільки в Інтернеті.
• У 20 категоріях премії лауреат отримує 10 тисяч доларів, у категорії «публікація суспільної вагомості» редакції газети вручається золота медаль.
• З 2012 року Комітет Пулітцерівської премії приймає заявки від претендентів виключно через Інтернет.
Посилання
Веб-сайт Пулітцерівські премії
Лауреати премії різних років (англ.)
Пулітцерівська премія за художню книгу
Топ-10: Пулітцерівські лауреати, видані українською